Карло Звіринський

Карло Звіринський — живописець і педагог, ключова постать львівського мистецького
середовища другої половини ХХ століття. Випускник Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, він належав до кола Романа Сельського й успадкував принципи його школи: дисципліну композиції, культуру кольору, роботу з великою
формою та пленерну чутливість до світла й повітря. У 1960–1970-х роках Звіринський
став для молодих львівських художників неформальним наставником: організовував
квартирні студії-семінари, де обговорювали європейський модернізм і тренували колористику та композицію. Його твори експонували у Львові, Києві та за кордоном. Нині
вони зберігаються в музейних збірках і приватних колекціях. Як педагог він передав
школу Сельського наступному поколінню, зробивши її живою традицією.
«Композиція – ІІІ» є раннім зразком, у якому поєднані спадкоємність і голос митця. Сюжет мінімальний — повалене дерево в гущавині. Картина побудована як колористична
конструкція: великі площини зелених, синіх, жовтих і вохристих тонів урівноважені широким упевненим мазком. Звіринський не просто фіксує натуру, а синтезує побачене,
переводячи природну форму в ритм плям і ліній. Це, попри статичність мотиву, створює
відчуття внутрішнього руху.
Особливо цікава тема зламаного стовбура: його розкрій задає головний жест картини,
ніби розтинає простір і веде око глядача крізь усю площину. Тут відчутний і досвід Сельського, і власна тенденція Звіринського до узагальнення й метафоричності, що згодом
приведе його до духовно-абстрактних побудов.
Для колекціонера це полотно важливе як свідчення формування стилю митця на перетині львівської колористичної школи та його особистих пошуків. Ранні роботи цього
рівня зустрічаються рідко: більшість розпорошена по приватних збірках, а музейні є недоступними для ринку. «Композиція – ІІІ» є концентрованим прикладом того, як львівська школа перетворювала пленер на мову живописної думки.