Володко Кауфман

Влодко Кауфман створює не просто картини — він прокладає маршрути у простір між видимим і невидимим. Його живопис — тонкий діалог між орнаментом і абстракцією, між пам’яттю і уявою. Кожна робота — це ритуал споглядання, де кожен мазок вигинає емоцію, а кожна пляма тримає у собі внутрішній монолог.

У живописі Кауфмана поєднуються пристрасть до фактури з глибоким відчуттям композиційної побудови. Колір в його руках не просто світло — він стає полем руху, сигналом, резонансом. Його картини — наче архітектура настрою, де є місце і тиші, і брязкітному шуму внутрішніх голосів.

Композиції художника пам’ятають минуле, але не застрягають у ньому — вони модулюють його, тримають відкритими для рефлексії. Це живопис, який не проговорює сюжет, але водночас вимальовує енергію часу, що тече через кожен жест.” “У «Поверненні Ікара» Влодко Кауфман розгортає образ не як міф, а як емоційний ландшафт. Його Ікар не падає — він повертається. І не до неба, а до гнізда, до землі, до джерела кольору, де історія особиста, не героїчна, а тиха й внутрішня.

На передньому плані — складна структура, схожа на гніздо, зібрана з мережива ліній, уламків жестів, колірних ритмів. Вона тримає на собі тягар падіння, але водночас перетворюється на місце повернення, на прихисток. Позаду — вертикальний ритм смуг, які наче розрізають простір, але водночас створюють стіну спогаду, тканину минулого.

Техніка Кауфмана — смілива, відкрита та експериметальна, відчутна, багатошарова. Він працює з кольором і фактурою як із диханням: вільно, органічно, з глибоким інтуїтивним слухом. Це не декоративність, а філософія матеріалу, що будує образ. Робота існує як структура відчуття — насичена, але не перевантажена.

«Повернення Ікара» — не про політ, а про усвідомлення. Це полотно про момент, коли падіння стає точкою зустрічі з собою. Воно залишає глядача не з відповіддю, а з тишею, яка звучить глибше за міф.”