Ростислав Котерлін

Ростислав Котерлін — візуальний археолог сучасності. Його полотна — це мапи того, чого не видно з першого погляду: колективна памʼять, духовне тло, метафізика повсякдення. Народжений в Івано-Франківську, сформований у традиціях інтелектуального авангарду, Котерлін працює на перетині живопису, фотографії, тексту та концептуального простору.

Його образи — наче виведені зі сну, але зі сну прозорого, іронічного, наповненого символами, що балансують між ґрунтом і небом. Герої його творів — не вигадані істоти, а фігури переходу: між минулим і теперішнім, між духовним і тілесним, між іронією та серйозністю. У кожному полотні — пильне спостереження і тонка метафора, що не потребує гучних слів, аби зворушити.

Котерлін — митець, який працює з українською реальністю як з матеріалом: він не копіює її, а перекладає на мову кольору, тіні, знаку. Його картини — це не просто живопис, це позиція, це етична і естетична точка зору.

Придбати твір Котерліна — це не лише долучитися до нового українського мистецтва, а й володіти образом часу, створеним людиною, яка вміє бачити глибше, ніж здається.” “Ця робота створена в період граничної історичної напруги, коли поняття крихкості життя, тіла та ідеї стало особливо гострим для української культури. Котерлін відповідає не буквально, а метафізично — створює не плакат, а візуальну формулу виживання, в якій найменше — пір’їна — стає всім, що лишається людині для надії.

Особливість цієї картини — в тихій сміливості. Вона не кричить, не закликає, не ідеологізує. Вона — акт довіри до глядача, запрошення до внутрішнього діалогу. Автор свідомо відмовляється від символів сили чи перемоги й обирає уособлення вразливості як нової цінності.

Цей твір вирізняє його емоційна оголеність, надчиста композиція та глибоко гуманістичний жест: триматися не за зброю, не за ідею, а за пір’їну — як крайній образ довіри до життя, попри все. Це не просто картина — це маніфест тих, хто ще вміє вірити у легке, коли все важке. І в цьому її сила.