Алла Горська

Алла Горська (1929-1970) — українська художниця, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва. Працювала у сферах монументального та станкового мистецтва, графіки, сценографії. Художній манері мисткині властиві пластична узагальненість, потенціал руху та локальний колорит. Поряд з Опанасом Заливахою, Борисом Плаксієм та Галиною Севрук, художницю вважають основоположницею нового монументального стилю, що спирається на давню українську монументальну традицію та використовує досвід визначних явищ монументального модернізму у світі. Серед знакових творів: Шевченківський вітраж (у співавторстві), мозаїчні композиції в Донецьку, Маріуполі та Краснодоні (тепер Сорокине), стилізовані портрети українських митців, зокрема шістдесятників. Твори пронизані глибоким символізмом і неофутуристичною естетикою, яку підкреслюють червоний, чорний та білий кольори. Роботи художниці зберігаються в провідних музеях України, Музеї Берлінської стіни «Чекпойнт-Чарлі», колекції Zimmerli Art Museum у США та інших.

З 1960 року Алла Горська розробляла театральні афіші й сценографію для Експериментальної студії в Жовтневому палаці Культури при КТМ з акцентом на відродження українських мистецьких традицій, таких як ідеї Михайла Бойчука й Леся Курбаса. Ескізи Алли Горської до вистави «Правда і кривда», серед яких «Поц. Безбородько», стали винятковим зразком новаторської сценографії, що поєднала українські мистецькі традиції з авангардним підходом. У своїх роботах художниця звернулася до барокових традицій театру XVII-XVIII століть, використовуючи обертові призми як ключовий елемент декорацій. У жовтні 1963 року КДБ припинило роботу над виставою «Правда і кривда», звинувативши Аллу Горську в українському буржуазному націоналізмі через барокові мотиви та посилання на творчість Нарбута у її роботах. Подальша її діяльність у театрі стала неможливою, а жоден сценографічний проєкт так і не вдалось реалізувати.