Торги по цьому лоту завршено
* без урахування податків та зборів
Алла Горська (1929 – 1970) – українська художниця, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва. Працювала в сферах монументального та станкового мистецтва, графіки, сценографії. Художній манері мисткині властиві пластична узагальненість, потенціал руху та локальний колорит. Поряд з Опанасом Заливахою, Борисом Плаксієм та Галиною Севрук, художницю вважають основоположницею нового монументального стилю, що спирається на давню українську монументальну традицію та використовує досвід визначних явищ монументального модернізму в світі. Серед знакових творів: Шевченківський вітраж (у співавторстві), мозаїчні композиції в Донецьку, Маріуполі та Краснодоні, стилізовані портрети українських митців, зокрема шістдесятників. Твори пронизані глибоким символізмом і неофутуристичною естетикою, яку підкреслюють червоний, чорний та білий кольори. Твори художниці зберігаються в провідних музеях України, Музеї Берлінської стіни «Чекпойнт-Чарлі», колекції Zimmerli Art Museum у США та інших.
Графічна серія «Мальовнича Україна» була програмним циклом художниці для путівника мальовничими місцями, який мав вийти друком в одному з українських видавництв у середині 1960-х. Для цього художниця свого часу досліджувала народний побут, етнографію регіонів України. Робота з цього циклу «Церква в селі» перегукується з однойменним циклом офортів Тараса Шевченка, оспівує красу України, мала на меті показати, що навіть в маленькому непримітному селі можна натрапити на живописну пам’ятку, що несе в собі слід історії, спонукає полюбити й пишатися рідною землею. Рисунок особливий тим, що передає графічний почерк та характер темпераменту Алли Горської: напружена лінія рисунку поєднана контрастними динамічними плямами дороги та даху сільської хати. Темна лінія дороги відразу привертає увагу глядача, веде його до старого дерев’яного млина на горизонті третього плану, натомість церква на передньому плані намальована легко і прозоро. Так художниця користає з методу Поля Сезана: виділяти контрастом не те, що ближче, а те що, сприймається у природі швидше.