Tag: Завершено

Алла Гончарук (1947) – українська художниця, яка працює в експресивній живописній манері. У 1970-х роках принципово нехтувала правилами  радянської кон’юнктури, щоб розкрити теми гуманізму, віри, надії, чесності. У всіх своїх сюжетах, міських пейзажах, натюрмортах, жанрових сценах, символічних композиціях Алла Гончарук торкається проблематики людини в соціумі. Серед її стилістичних орієнтирів: постімпресіонізм, давній іконопис, німецький експресіонізм й творчість вірменського художника Мінаса Аветисяна. Її манері притаманна обмежена палітра основних кольорів: червоний, синій, жовтий і чорний. Через контрасти й насичені кольори художницю зараховують до «суворого стилю» – напряму реалістичного радянського малярства 1960-х років. Її роботи експонували на українських та міжнародних виставках від 1978 року. Наразі її твори зберігаються у Львівській картинній галереї, Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, а також Хмельницькому художньому музеї.

Твір «Жінка з Карпат» художниця створила під враженнями від студентської етнографічної практики в Карпатах влітку 1973-го: масштабний символізм гір, автентика гуцульської культури згасали під потребами урбанізованого світу, народні майстри втрачали глибинний звʼязок із джерелами давнього промислу. Жінка з картини передає відчуття людини, яка не в силі вписатися у чужу, навʼязану соціальну структуру. Її ступні вкорінені у рідну землю, та стоїть вона непевно, похилено дивиться вдалину на місто, в яке спускається. За спиною у неї червоним палають гори, у її минулому сила та впертість самобутнього гуцульського духу. Перед нею – залита чорним долина.

Алла Горська (1929 – 1970) – українська художниця, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва. Працювала в сферах монументального та станкового мистецтва, графіки, сценографії. Художній манері мисткині властиві пластична узагальненість, потенціал руху та локальний колорит. Поряд з Опанасом Заливахою, Борисом Плаксієм та Галиною Севрук, художницю вважають основоположницею нового монументального стилю, що спирається на давню українську монументальну традицію та використовує досвід визначних явищ монументального модернізму в світі. Серед знакових творів: Шевченківський вітраж (у співавторстві), мозаїчні композиції в Донецьку, Маріуполі та Краснодоні, стилізовані портрети українських митців, зокрема шістдесятників. Твори пронизані глибоким символізмом і неофутуристичною естетикою, яку підкреслюють червоний, чорний та білий кольори. Твори художниці зберігаються в провідних музеях України, Музеї Берлінської стіни «Чекпойнт-Чарлі», колекції Zimmerli Art Museum у США та інших.

Графічна серія «Мальовнича Україна» була програмним циклом художниці для путівника мальовничими місцями, який мав вийти друком в одному з українських видавництв у середині 1960-х. Для цього художниця свого часу досліджувала народний побут, етнографію регіонів України. Робота з цього циклу «Церква в селі»  перегукується з однойменним циклом офортів Тараса Шевченка, оспівує красу України, мала на меті показати, що навіть в маленькому непримітному селі можна натрапити на живописну пам’ятку, що несе в собі слід історії, спонукає полюбити й пишатися рідною землею. Рисунок особливий тим, що передає графічний почерк та характер темпераменту Алли Горської: напружена лінія рисунку поєднана контрастними динамічними плямами дороги та даху сільської хати. Темна лінія дороги відразу привертає увагу глядача, веде його до старого дерев’яного млина на горизонті третього плану, натомість церква на передньому плані намальована легко і прозоро. Так художниця користає з методу Поля Сезана: виділяти контрастом не те, що ближче, а те що, сприймається у природі швидше.

Анатолій Криволап (1946) – український живописець, майстер колористичної експресії, який трактує малярство поза межами діапазону фігуратив-абстракція. Пластично-образний світ Криволапа глибоко вкорінений у традиції етнічно-духовної культури. Автор пропонує концепцію «нового українського пейзажу», де колір має самостійну емоційну функцію, чим перетворює пейзаж на медитативний простір. Для нього кольорові сполучення – це нервові клітини, які створюють відчуття: яскраві та потужні, зіткані з контрастів та суперечностей. Полотна Криволапа створять нові традиції, визначаючи місце України у XXI столітті. За версією журналу Forbes Криволап став найуспішнішим художником України й найдорожчим серед художників українського сучасного мистецтва у світі – 2011 року на аукціоні Philips у Лондоні його полотно «Кінь. Ніч» було продано за 121 343$. 

«Весняний двір» робота Анатолія Криволапа з раннього періоду творчості після академічного десятиліття. Автор починав як академічний художник, малював етюди з натури, проте не хотів творити «радянського мистецтва». У цей ранній період він досліджував колір, розробляв його відтінки, майже як науковець досліджував теорію кольору. Криволап як художник відчуває світ та реагує на дійсність фарбами. Весняна природа на пейзажі ще не розпустилася, тому найсильніше весна відчувається у яскравому кольорі неба. Контрасти цього пейзажу подразнюють та апелюють до чуттєвого досвіду глядача, щоб занурити його в медитативний стан. 

Анатоль Степаненко (1948) – український художник доби постмодерну. Працював у сферах перформансу, кінорежисури, концептуальної фотографії, основоположник стилю кіберпанк в українському малярстві. У його мистецтві відтворено ключові трансформації свідомості українців від середини 1970-х  до сьогодні. З 1987 року твори Анатоля Степаненка експонували на виставках у Торонто, на щорічній Міжнародній виставці мініатюр у Польщі. У 2001 художник взяв участь у Венеційській бієнале. Персональні виставки митця відбулися у Києві, Базелі, Трірі, Цюриху, Тбілісі, Кракові. А також реалізовував інші проєкти в Нью-Йорку, Канаді, Угорщині.

«Портрет» Анатоля Степаненка створено методом палімпсесту – накладанням зображень одне на одного. Кожен шар – різний період часу. Різноманітні емоції, настрій, стан суспільства та навіть погода накладаються одна на одну, візуалізуючи внутрішній стан художника, відображаючи швидше його психологічну світоглядну характеристику, аніж реалістичну.  

Андрій Саєнко-Вергун (1961) – український художник, який працює в царинах станкового малярства та графіки, монументального і прикладного мистецтва, скульптури, інсталяції та артоб’єктів. Художній манері автора притаманні ознаки абстрактного експресіонізму. Серед основних форм – вільно-динамічна та семіотична абстракція. Він часто застосовує у своїй творчості підхід палімпсесту, розбір об’єкту на першоелементи: лінію, пляму, колір, фактуру. Використовує у роботі дріт, цемент, дерево, синтетичні матеріали. Роботи митця експонували в Україні та Європі, зокрема в Німеччині, Швейцарії, Великобританії. 

Робота «Орнаментика народження» – пошук давнього архетипу, спроба відшукати забуті ціннісні орієнтири. Художник бере за основу українські орнаменти, геральдичні символи, розкладає їх на окремі елементи, творить нову семіотику. Вона багатозначна: символізує світобудову, вічність, цілісність.

Василь Рябченко (1954) – український художник-постмодерніст, один із ключових представників «Нової української хвилі». Працює з різними медіумами: малярство, графіка, інсталяція.  У своїй творчості  звертається до проблематик добра і зла, гармонії людських стосунків, родини, політичних тем. Його твори мають ознаки, характерні для постмодерну: надмірна театральність, іронія, цинізм та цитатність. Автор часто користає зі смислів давньогрецьких міфів і біблійних сюжетів, аби позначити симулякри сучасності. Василь Рябченко – учасник численних українських та закордонних виставок. Твори художника зберігаються у колекціях художніх музеїв Києва, Одеси, Сум, Чернігова, Запоріжжя, Нортона Доджа (США) та приватних збірках, зокрема:  Abramovych Foundation, Grynyov Art Collection, Voronov Art Foundation, Галерея сучасного мистецтва NT-Art.

У роботі «Купорос» Василь Рябченко іронізує над значенням синьої барви у світовій історії, міксуючи сюжети та символи різних міфів. Його діалог з глядачем  – чуттєвий та іронічний. Ця картина – про емоційне, суб’єктивне сприйняття довколишнього світу.

Вудон Баклицький (1942 – 1992) – український художник, нонконформіст, яскравий представник київського андеграунду 1970-х років. Входив до групи художників «New Bent» та об’єднання «Рух». Відлюдник у мистецькому середовищі Києва, він кардинально відрізнявся свободою висловів, яскравим і неординарним світобаченням.  Творчий доробок митець описав сам: 2500 робіт із яких близько 700 – олія, інші – акварель, темпера та авторські техніки, 100 робіт – карбування, 100 – кераміка, близько 80 – різьблення по дереву. Зараз роботи Баклицького можна побачити у фондах Національного художнього музею України, в Zimmerli Art Museum у Нью-Джерсі та в приватних колекціях.

Пейзажі Вудона Баклицького – шалена експресія барв, вільне трактування кольору та форм. Водночас у них приховані теми руйнації й творення серед довколишнього хаосу. Викривлені, загостренні форми демонструють несприйняття реальності. Митець протиставляє їх чистому вільному кольору і неначе застерігає глядача від болючої буденності, спонукає його вийти за стандартизовані рамки.