Pavlo Bedzir

Павло Бедзир (Бедзір) — український живописець і графік, один із найяскравіших представників закарпатського мистецтва другої половини ХХ століття. Навчався в Ужгородському художньому училищі, де його наставниками були Адальберт Ерделі, Андрій
Коцка, Федір Манайло та Ернест Контратович.
З 1956 року брав участь у численних виставках, серед яких виставка творів закарпатських художників. У 1960–1970-х роках працював у майстернях художнього фонду. Разом із дружиною, художницею Єлизаветою Кремницькою, належав до представників
неформального радянського мистецтва, що протистояло офіційному соцреалізму.
Творчість Павла Бедзира вирізнялася філософською глибиною, потягом до абстракції
та символізму. Його цікавили містика, філософія та світові культурні традиції, що значно
вплинуло на образну мову й символічність його робіт. Абстрактні форми та глибокі кольори перетворюють його роботи на своєрідні візуальні медитації, у яких поєднуються
пошук сенсу та прагнення духовної гармонії.
У 1996 році митець став лауреатом премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі.
Його роботи зберігаються в музеях, галереях і приватних колекціях України й закордону, залишаючи помітний слід в історії українського авангарду другої половини ХХ
століття.
Перед нами характерний приклад абстрактної графіки Бедзира, де простір вибудуваний на взаємодії геометризованих і динамічних ліній. Чорні площини та лінійні структури
утворюють ритмічну композицію, що нагадує лабіринт або схему внутрішнього всесвіту.
В центрі вирізняється темна пляма — своєрідне ядро, довкола якого концентрується
рух енергії.
Сам художник наголошував, що чорна графіка не завжди має гнітючий зміст — для
нього вона була способом висловлення внутрішнього стану, своєрідним візуальним
щоденником. Різна товщина ліній символізує більш або менш важливі події в житті, які
сплітаються в складну павутину або, зі слів митця, в густий ліс, де серед хаосу завжди
можна знайти свою стежку.
Такі твори Бедзира роблять його одним із головних представників українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття, де абстракція ставала мовою свободи
і внутрішньої глибини.