Oleg Minko

Олег Мінько — не просто живописець, а поет у фарбах, який у своєму мистецтві поєднав особисту трагедію зі спільною історією України. Закінчивши Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, він розвивав свій почерк у трьох періодах: ідеалістична абстракція 1960‑х, ліричний реалізм 1970‑х і символічно-фігуративні образи 1980–1990‑х 

У його мистецтві багато повітря, але немає порожнечі. Кожен образ наповнений присутністю — не буквальною, а психологічною. У композиціях Мінька живе особлива тиша, що промовляє глибше, ніж крик. Тут немає надлишку, тільки суть. Маски, фігури, силуети степу чи образи мандрівників постають як свідки — часу, історії, внутрішніх перетворень. Його роботи не просто милують око. Вони провокують внутрішню подорож — до себе, свого минулого, своєї історії. Експресивна графіка, маски, степові образи і символи — усе це зберігає дух українського мистецтва в період тоталітаризму й переходу.

Ця картина наповнена тонкою метафізичною напругою. Образи сплітаються у химерну композицію, де все має зміщені пропорції, ніби світ зрушено з місця. Така візуальна логіка характерна для пізнього Мінька — у ній реальність ламається, щоб проявити внутрішнє.

Будинок, що стоїть у центрі, може бути як притулком, так і в’язницею. Тіні й абстрактні конструкції зліва і справа наче рухаються в протилежні боки. Білий кінь — єдиний «живий» і чистий об’єкт у цьому напруженому середовищі.

«Білий кінь» — це не пейзаж і не притча, це візуальна медитація про свободу та її межі. Робота захоплює глядача у простір, де кожна лінія — питання, а кожна фігура — спогад або передчуття.