Андрій Саєнко-Вергун

Андрій Саєнко‑Вергун працює на межі живопису, графіки та інсталяції, розкладаючи світ на «першоелементи» – лінію, кольорову пляму, фактуру, дріт та цемент. Його художній метод – це підхід палімпсесту, де образ виникає крізь шари символів, заплутаний як лабіринт думок і почуттів.

У його полотнах не знайдеться гучних меседжів — натомість кожна хвиля фарби, кожна риса здаються частиною інтуїтивного потоку. Композиції Саєнка — не про щось, а скоріше про почуття, що виринає перед формою, про спробу відчути себе крізь колір і матеріал.

Цей художник не дає готової історії. Він створює полотно-дзеркало, у якому реальність набуває нової чуттєвості. Його абстракції — це завжди візуальний акт споглядання і дослідження: вони ритмічні, інтимні, емоційні й, водночас, семіотично насичені.

У «Сценографії» Саєнко-Вергун демонструє свою здатність мислити простір не як площину, а як багатошарову тканину драматургії. Це не просто абстракція — це архітектоніка емоцій, у якій кольори, ритми й лінії утворюють справжню сцену внутрішньої дії. Робота сприймається як фрагмент театру без персонажів, де головну роль відіграє сам рух форми.

Між спалахами рудих, теракотових і бурштинових тонів виникає напруга — кожен мазок схожий на завісу, що ось-ось відкриє приховане. Композиція втягує глядача в стан очікування кульмінації — події, яка ще не трапилася, але вже дихає в кожному жесті пензля.

Твір говорить мовою пластичного театру, де лінії — це тіні, а об’єми — сліди світла. Сценографія тут постає як метафора — пошук структури в хаосі, спроба зібрати фрагменти у цілісну композицію. Саєнко-Вергун будує цю сцену не для когось — вона призначена для глядача, який готовий вступити в гру форми й уяви.

Придбати цю роботу — означає придбати лабіринт глибини, у якому кожен поворот лінії веде до нового образу, кожна площина — до нового запитання. «Сценографія» — це жива декорація нашого часу, що не зникає з фінальною реплікою.